Ви чули легенду про щастя? Стверджують, що воно перебувало в золотистому, щільно стуленому пуп’янку тюльпана. Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися: хто – силою, хто – хитрощами, хто – заклинаннями. І йшли до тієї квітки старі й молоді, здорові й каліки, ішли царі зі шляхетним почотом і жебраки з торбами, інші багатії-марнотратники й злидарі без гроша за душею. Натовп біля квітки збирався і згодом розходився ні з чим.
Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, ішла натомлена тяжкою працею бідна жінка, вела за руку свого маленького сина. Їй хотілось бодай подивитись на пуп’янок чарівної квітки щастя, якого вона так і не бачила за все своє життя, лише тяжко зітхала, згадуючи про нього.
Жінка тихенько, із завмиранням серця наблизилася до квітки… Раптом її хлопчик, побачивши пуп’янок, дзвінко й голосно, як може лише дитина, розсміявся.
І сталося диво! Тієї самої миті пуп’янок розкрився. Те, що не вдавалося зробити ні силою, ні хитрощами, зробив веселий безтурботний сміх. Дорослому часом важко збагнути, що не се можна купити за гроші, не все можна здобути хитрощами.
По-справжньому щасливою може бути лише дитина: їй так небагато для цього треба.
